17 березня 2019 року виповнилось 145 років з Дня народження о. Августина Волошина – Президента Карпатської України (1939 – 1944), Героя України (посмертно), українського патріота, політичного, державного і громадського діяча, борця за національну і державну незалежність України в першій половині ХХ століття, політично переслідуваного, політично репресованого і убитого комуністично-радянським режимом СРСР (1945), науковця, педагога, доктора права, священика.
Августи́н Іва́нович Воло́шин народився 17 березня 1874, с. Келечин (нині Міжгірський район), в сім’ї сільського священика.
З 1884 по 1892 рік навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через поганий стан здоров’я. 1893 року повернувся до Ужгорода, закінчив теологічні студії. 1897 р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Цегольнянській церкві.
1900 р. закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 по 1917 рр. працював професором, а з 1917 по жовтень 1938 рр. — директором учительської семінарії в Ужгороді.
Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.
1933 року Папа Пій XII іменував о. Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.
26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем’єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.
Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, де працював в Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом, ректором.
Протягом 1899–1944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.
Упродовж 1903–1918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки (1920–1938) вона виходила під назвою «Свобода».
Редагував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Був ініціатором заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929) та головою Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939.
У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ. Помер у московській Бутирській в’язниці (Лєфортово — надпис на надгробку Президента А. Волошина) 19 липня 1945 року, за офіційною версією — від паралічу серця.
15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.
Зі спогадів В. Марчука з Житомирщини, однокамерника Августина Волошина у Бутирській тюрмі:
До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина… Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, С. Бандерою, А. Мельником… З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти… На все життя запам’ятав я цю добру і розумну людину…