«Шановні пані та панове!
Високоповажні гості України!
Наші брати, наші партнери, наші друзі!
Шановні громадяни України!
Дорогий український народе!
Я вітаю всіх нас із цим великим і важливим днем! Сьогодні ми відзначаємо 30-ту річницю проголошення незалежності України!
30-ту річницю її здобуття! А справедливіше, на мій погляд, сказати: 30-ту річницю відновлення незалежності України! Бо 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державність. А 24 серпня 2021 року Україна нарешті усвідомлює це, говорить про це, пишається цим.
Адже наша історія й наша держава – унікальні.
Нашій Конституції – 25 років. Але нашій Конституції – 311 років. Написана Пилипом Орликом, вона нарешті вдома, і кожен може побачити її у Софійському соборі, збудованому понад тисячу років тому.
Нашій гривні – чверть століття, на ній зображений, зокрема, князь Володимир. Але нашій гривні – більше тисячоліття, вона існувала за князя Володимира. Наш тризуб був затверджений у Конституції України 25 років тому. І наш тризуб був витиснутий на цеглинах Десятинної церкви 1025 років тому.
Цьогоріч Збройні Сили України відзначили 30-ту річницю свого створення.
А в 1616 році збройні сили України відзначали взяття фортеці Кафи.
Все це свідчить про одне: ми – молода країна з тисячолітньою історією.
Ми будуємо свій дім на землі, де жили й будували наші предки.
Ми не в гостях і не в приймах.
Ми – молода родина зі славетної династії Київської Русі – України.
З роду засновників. Роду хрестителів. З хороброго роду. Мудрого роду. Козацького роду. Ми не сироти й не знайди.
Ми – нащадки могутньої країни, яка була центром Європи.
Але ми маємо не тільки почуватися відповідно.
Ми маємо поводитися відповідно.
Ми – спадкоємці державності, яка існувала понад тисячу років тому.
І ми починаємо відзначати День Української державності.
Її точкою відліку ми вважаємо рік заснування Києва. Столиці Київської Русі – України, яку недаремно називають містом, де все починається.
Тут починалося православ’я, тут взяла початок старослов’янська мова, правонаступницею якої є сучасна українська мова.
Тут почалась і наша державність. Зародження нашої державності ми будемо відзначати в день розквіту нашої державності – у день Хрещення Київської Русі – України.
І про все це я підписую сьогодні відповідний указ.
Ми також починаємо процес повернення на рідну землю видатних українців. Які жили для України. Боролися за Україну. Поховані не в Україні. Це гетьмани Запорозької Січі, діячі часів УНР, учасники визвольних змагань, діячі культури та науки й багато інших.
Ми будемо повертати не тільки своїх. Ми будемо повертати своє.
Це історичні й культурні цінності України, що перебувають за кордоном.
Ми більше ніколи й нікому не подаруємо жодного камінчика нашої історії, не дамо «окуповувати» жодну сторінку нашої історії, «анексувати» наших письменників, наших науковців, наших спортсменів, наших героїв, які перемагали нацизм.
Я приділяю чимало часу славетному минулому для того, щоб всі ми нарешті повірили в себе у майбутньому. І разом будували сильну державу. Що таке сильна країна?
Країна, яка амбітно мріє та рішуче діє.
Країна, яка не боїться слова «вперше».
А тому вперше за 30 років «Антонов» будує для держави три літаки, для армії будують гвинтокрили на українських лопатях і цьогоріч будуються нові танки.
Сильна країна відроджує військово-морський флот, військово-морські бази та будує корвети.
Сильна країна – це країна, яка приймає ракетну програму на 10 років.
Яка будує тисячі кілометрів доріг. Сотні шкіл, садочків, лікарень.
Яка першою у світі має цифровий паспорт.
Яка виконує свої обіцянки та знімає недоторканність з депутатів.
Яка вперше дає людям реальне право власності на землю.
І вперше запускає народовладдя.
Така країна стає партнером НАТО з розширеними можливостями.
Таку країну офіційно підтримають інші, коли вона подаватиме заявку на вступ до ЄС. Але якщо вона буде такою країною – їй не треба просити запрошення, проситимуть її.
Ми робимо багато речей вперше, щоб час, коли Україна була великою країною, був не востаннє.
І щоб часи, коли Крим і Донбас не були окуповані, також не були останніми.
І сильна країна не чекає, що хтось вирішить її проблеми.
Проводить Кримську платформу, де збирає 46 іноземних держав.
Ми боремося за своїх людей там. Бо можна тимчасово окупувати території, але неможливо окупувати любов людей до України.
Можна створити безвихідь і змусити отримувати паспорти, але не можна паспортизувати українські серця.
Те, що люди на Донбасі й у Криму бояться про це сказати, не значить, що вони бояться про це думати.
І вони повернуться. Бо ми – родина. І єдине, що може нас розділяти, – це щедро накритий стіл. Де ми разом обов’язково піднімемо тост за те, що ми стали сильною країною.
Але не менш важливо всім нам зрозуміти, як нею залишитись.
Ми так багато сперечаємося про минуле, а це означає, що ми не робимо висновків з власної великої історії. Бо жоден ворог не завдав нам більшого удару, ніж наші власні чвари.
У чому сила українського народу? В українському народові.
Це громадяни України всіх національностей.
Сьогодні вперше в історії хочу назвати тих, хто живе в Україні, щоб ми нарешті зрозуміли, що український народ – це українці, кримські татари, караїми, кримчаки, росіяни, білоруси, молдавани, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї, вірмени, греки, роми, грузини, гагаузи, азербайджанці, узбеки, казахи, киргизи, туркмени й таджики, литовці, естонці й латиші, турки, корейці, башкири, лезгини, аварці, марійці, німці, словаки, чехи й фіни, комі, албанці, карели, чеченці, осетини, абхази, кабардинці, табасарани, даргинці, араби, лакці. А всі ми – громадяни України.
Збірна України. Одна команда.
Сильна, бо в ній 25 регіонів – 25 незамінних гравців. І непереможна, коли усвідомлює, що ми непереможні, що кожен потрібен.
Без гелікоптерів Запоріжжя та літаків «Антонова» Україна не підкорила б небо. Без кораблів Миколаєва Україна не підкорила б море.
Без дніпровського «Південмашу», житомирянина Корольова та буковинця Каденюка Україна не підкорила б ніколи космос.
А без Харківського Т-34 не перемогла б на полях Другої світової війни.
Без Олешківських пісків на Херсонщині, Буцького каньйону на Черкащині, базальтових стовпів Рівненщини, без Карпатських гір і териконів, Дніпра, Десни й Південного Бугу Україна не така чарівна.
Без чашечки львівської кави ранок не такий бадьорий.
Без келиха одеського вина вечір не такий приємний.
А без чарочки домашньої наливки з будь-якого куточка України День Незалежності не такий святковий.
Рівненщина подарувала нам першого Президента України. Чернігівщина – другого. Сумщина – третього.
Донеччина подарувала нам Леоніда Бикова та Сергія Бубку.
Луганщина – Володимира Даля.
Кіровоградщина подарувала Карпенка-Карого й Кропивницького, а з ними – театр. Житомирщина – Лесю Українку та поезію.
Полтавщина – Миколу Лисенка та оперу. Тернопільщина – Соломію Крушельницьку і божественний голос. Вінниччина – Василя Стуса й незламність духу. Без Кам’янець-Подільської фортеці, волинського Замку Любарта та Аккермана на Одещині Україна не така міцна. Без лаври та Софії, костелу Святого Миколая й собору Святого Юра, ханської мечеті в Бахчисараї та синагоги у Дніпрі Україна не така багатогранна.
Дорогі, рідні українці, дорогі громадяни нашої держави!
Подивіться або уявіть зараз наш прапор.
Уявіть, що в ньому немає жовтого кольору.
А тепер уявіть, що в ньому немає синього.
Погодьтеся, поодинці – це просто кольори. Не такі яскраві. Не такі цікаві.
А разом – для нас це найкраще й найсильніше поєднання.
Ось це відповідь, чому ми сильні разом.
Чому такі різні, зі сходу й заходу, україномовні та русскоговорящие, маємо бути однією родиною.
Бо об’єднує нас Україна. Бо всі ми кажемо їй: «Ти у мене єдина!»
Бо всі ми її захищаємо.
Різні. Рівні. Рідні!
Сильні! Вільні! Незалежні!
Слава Україні!
Дорогі громадяни!
У цей святковий день ми маємо пам’ятати, завдяки кому можемо бути тут. Це наші захисники України. Нашої незалежності. Герої, які віддали за неї своє життя!
Вшануємо їхню світлу пам’ять хвилиною мовчання!
(Хвилина мовчання)
Вони загинули заради майбутнього наших дітей, онуків.
Ми впевнені, що вони точно відзначать тут 130-ту річницю незалежності України і тисячу років незалежності нашої держави.
Для цього – пам’ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє!»